DOMB 2: UP

Чим би я не займався,

Куди би не йшов,

Кого б не зустрів на своєму шляху,

Все повертається до початкової, єдиної точки,

Звідки жорстоко 

починається знов.

Життю не важливо 

Клює чи улов,

Ким я працюю і де я навчався, кого там знайшов.

Все повертається знову,

І навіть любов,

Все повертається знову до точки

Початися знов.

І виходу немає.

Все повертається знову до точки,

Щоби початися знову.

Все повертається знову.

Друзі

Батьки

Любов

Та кров

Все повертається

До єдиної точки

І починається знов.

Друзі

Батьки

Любов

Та кров

Все повертається,

Бо немає нікого, хто би почув.

Хто би почув?

Невже нас врятує лише суїцид?

Я вже давно дуже дивний гібрид.

Він ходить по колу і не повертає,

Та інших гібридів туди закликає.

Немає нікого, хто би почув,

Бо крутять баранку у колі свою.

Немає нікого, хто би почув.

Хто би почув?

І все повертається знову.

Все повертається знову.

Все повертається знову.

Розмова з коханням.

Вечірній іду,

Босими ногами кульгаю дорогу болю,

Взуваю журбу,

Вдихаю судьбу я свою, видихаю твою.

Я - наче Сатурн,

Навколо якого самотність забутих фактур.

І я крокую маршем в свої тартарари.

Якщо так хочеш теж, то радше ти підходь сюди.

Створюють одну команду -

Приматам так дешевше жити.

Я дав би їм одну пораду...

Та чи можна цих відверто мертвих потенційно вчити? 

Гуртуються мертві в пором,

Замикаючи зуби взірця,

Щоби катати свій порожній вагон на порожні як душі місця.

І немає кінця,

І немає кінця,

І немає кінця,

Цьому немає кінця.

В них бачу я сімʼю Сізіфів,

Їх краще не будити.

Там фундаменту немає, плити...

Лише могильні плити.

Безглуздий натовп,

Самотність та розрада,

Єдиний їх спадок -

Безглузда кавалькада.

На твоїх джинсах український прапор,

На майці обличчя БЕндери,

Патріот-Термінатор та великий оратор,

Тебе, сука, треба в мери.

Тоді ти все зміниш, тоді всіх навчиш,

Лише дай тобі волю і гасло.

Обранців своїх ти ніколи не кинеш

Та даш їм не гречку, а масло.

Великий патріот.

Ти знаєш як людям писати пісні, як жити і перемагати,

Як автократичні окови тісні

Носити та не викидати,

Щоб потім мої дітлахи у пітьмі змогли їх нащупати, зняти,

В них патріотично носити рідні

Квитки із студентів в солдати.

21-го року бажали зʼїбати,

Шукати майбутнього сину.

Такі патріоти, на диво взірцеві, люблять сьогодні країну,

Перейшли козаки на державну, та волонтерський в них ореол,

Цей протокол закордонно-диванний,

Це жовто-блакитний дозор.

Великий патріот.

Дурна, однобока, доросла дитина, я це в тобі бачу, єблан.

Ставай на свої давно збиті коліна, я гени свої передам,

Можливо хоч так примітивно-тваринні нейронні звʼязки в голові

Подивляться в дзеркало власної суті,

Створивши нові острови.

У головах нігілістичний кратер,

Там конструктувітизму печери,

Але орендатор в них ідеалізм та позитивізму манери.

Безвиході кинеш на сковороді стагнації сльози і масло,

Яке ти сховав сам для себе на дні, воно називається «Гасло».

Який глибокий рот,

Великий патріот.

На твоїх джинсах український прапор,

На майці обличчя БЕндери,

Тебе, сука треба в мери.

В лапу директива,
В зуби слово "Борг",
В іншу перспектива
На одвічний торг.

Що вас спонукало?

Хто вас змушував?

Ви привели зухвало,

Щоб я тут строк мотав.

Чи маю я любити те,

Рандомно трансплантоване?

Чи винен я тому, кого не обирав?

Шукаючи свободу,

Знайшов недооране,

Парадоксальне поле,

Куди не зазирав.

Чи маю я любити те?

(А тепер ти дізнаєшся, навіщо там такий довгий програш.
Щоби прочитати повідомлення, які небайдужі DOMB-арі писали мені в Instagram про роль батьків в суспільстві.)

"Не може бути нічого винним той, хто не мав вибору народжуватися йому, чи ні. Цей вибір зробили за нього інші, тож вони і винні й відповідальні вони. І тут треба не забути про мотиви, які спонукали батьків народити нове життя, нову людину, нову особистість. Хтось залетів і невчасно винув. Хтось таким чином хотів прив'язати до себе коханого чи кохану. Хтось - тому, що треба бути як всі, щоби "все як у людей" - мавпування. Хтось задля грошей на дітей наштампував цілий виводок бідолашних і пробухує їхні гроші і їхні життя. І хтось один, а їх досить малий відсоток, народив дитинку відповідально, з обопільної згоди і в коханні."

"Ще один момент, який давно турбує - порушення батьками права дитини-людини на свободу совісті і віросповідання. Якого милого немовлят тягнуть до церков, мечетей, сінагог і на обряди ініціацій? Людина має право сама прийти, чи не прийти до будь якої релігії. Її ж позбавляють цього права. І хто тут кому винен? Про те, що батьки самі нав'язують дитині професії, частіше за все тому, що самі про це мріяли, а реалізуватися не змогли, годі й говорити."

"Батьки - це найаматорніші аматори, які беруть на себе найвідповідальнішу з можливих ролей (часто навіть без роздумів попередніх) - виростити людину, а суспільство, яке складається з таких саме аматорів, але вже з досвідом власних аматорських помилок, про які вони наївно думають як про велике досягнення, цих батьків "січе" і намагається контролювати. Тобто батьки в суспільстві - це такий поламаний інкубатор, в який напхано ще чужих поламаних милиць."

"Дякую всім, хто долучився до створення цієї пісні!" - Честер.

Пісок надій.

Він рве за поступ,

Він рве за грань,

Дарує доступ

До сподівань.

Тортури зростом - горе зітхань

З відголоском мук і страждань.

Пісок

Не закликає,

Не рве гортань.

Двері відчинені щедрі,

Спричинені вірою до родових сподівань.

Стелі розчинені, стіни замилені

Шкірою страху пустих намагань.

Двері відчинені для сподівань.

Двері відчинені, чуєш?

- Пісок надій задуває.

- Похуй, Честер,
Мені подобається тут.
Я відчуваю себе справжнім.
Похуй.
Похуй.
Я зариваю себе у пісок.

Пам‘ятник Солдату.

Не треба рани загоювати та лизати.

Мені не треба відбудовувати хату.

Культурний код не треба мій редагувати.

Памʼятник поставте у багні, прийму це як оплату.

Поставте пам'ятники.

Поставте в центрі величезний, золотий

На кладовищі дерева життя і мрій.

Поставте пам‘ятник, згвалтовані дегенерати,

Прийде час і правнукам же треба буде щось скидати.

Надайте парк, лавочки та сигарет,

Не треба тендерів, не заповняйте тих анкет,

Надайте смак патріотичності газет,

Слаще спати так під свист та вибухи нічних ракет.

Поставте пам'ятники.

Не треба воїну (мені) платити ті зарплати.

Ховаючись за постулатами поставте дату

Видачі медалей золотих і грамот на бушлати.

Пам‘ятник поставте ви мені як мертвому солдату.

Поставте в центрі величезний, золотий

На кладовищі дерева життя і мрій.

Поставте пам‘ятник, згвалтовані дегенерати,

Прийде час і правнукам же ж треба буде щось скидати.

(Мичання слів,  які були в пісні "Ти Заїбав":
"Кожне покоління - все одне і те саме")

В кімнаті дитина кричить,

Навпроти ікона висить,

Під нею матуся сидить,

Щось просить, щось скиглить, сичить.

Позаду колиска горить,

Де та дитина лежить,

А мати сидить і молиться.

Запах дуже злякав, вона стала навколішки перед іконою,

У повітрі між пилом танцюють вже домішки з шкірою чорною.

Вона чекала божий-божий знак

Так наполегливо, що зʼїла лак на нігтях.

Скажи вже, як тобі на смак

Твого малесенького прах?

Бо у колисці вже вуглі,

бездіяльність не змити слізьми.

Молитва не гасить вогонь,

Вона не рятує із пекла.

Стискання кровавих долонь -

Це вірус голів. Це нестерпна спека.

Непробачна бездіяльність.

Літає прах.

Мати сидить, Богу молиться.

Квартали горять,

Міста вже палають,

Ті суки сидять,

Моляться, наче нас не помічають.

- Екзистенційна непроста

Проблема заперла вуста,

Поработила всі міста. 

Заплакала вона.

- Але в останній момент

Все дуже зручно зійшлось.

Моє життя налагодилось…

(Зручно. Дуже зручно)

- Мммм…я хотіла розлучитись

- Але не знала, бідна, як

- Моя дитинка ж має вчитись

- І нажили ж вже… як ніяк

- Адресувало в небо, взвило

Її нутро до Бога,

І раптом дуже пощастило -

В країні почалась війна.

Зручно нападає ворог, зручно помирає брат,

Зручно залатати рану виплатами від втрат,

Зручно натравили свору, зручно піднавели лад,

Зручно відривати ноги від зруйнованих хат,

Зручно стало по прильоту,

Зручно бути патріотом,

Волонтерські їсти шпроти

Від суботи до суботи,

Зручно маскою скорботи

Брати максимум доброти,

Бо померли всі з піхоти:

Чоловік та ті істоти.

- Але не винна я, це ситуація…

Тепер багата я вдова.

- Дуже зручно.

- А ще у мене був секрет

Із другом мого вояка,

То недоступний був сюжет,

Але тепер щаслива я.

Зручно!

(Звуки секрету із запеханим «зручно)

Повернення в депресію через усвідомлення світу.

Невже ти не бачиш, який я старий?

В домовині назавжди у себе зарий.

Мій дух клекоче, сиротина,

Бо в нього є одна журба -

Він воротитися не хоче

Туди, де був і буду я.

Темний гай,

Є прохання одне -

Не повертай.

Сюди більше не повертай мене.

Все забирай,

Лише не повертай.

Темний гай.

Примирення.

Як гідно нам кувати 

Думи про те, що кому подарувати?

Без каяття 

На все життя.

Два відкритих ока,

Подаруй мені два відкритих ока

На все життя.

Два відкритих ока,

Подаруй свої два відкритих ока

На все життя.

Не оплакуй та не сумуй, якщо в одну мить мене не стане.

Комусь подаруй,

Ти подаруй

Два відкритих ока,

Подаруй йому два відкритих ока

На все життя.

Два відкритих ока,

Зачаровані два відкритих ока

На все життя.

На все життя.

Мені ніколи не забути

Твої плекаючи вуста,

Нема приємніше отрути,

Піду з тобою в небуття,

Де помираюча печаль

Лежить у морі бездиханно,

Зірвавши траурну вуаль

У морі нашого кохання.

Пливи і пий мене.

Наш човен вже не розвернути,

Смертельно ми сплели серця,

Разом віддалися отруті,

Кохання - наше укриття.

В твоїх обіймах я розкисну,

З тобою більше ніж живий,

Впивайся в шию, я притисну,

Пий.

Пий мене.

Якщо ти не змінюєш систему - система змінює тебе.

(Легкі знущання на контрасті)

Бо життя - весела річ.
Треба шукати позитив,
І тоді все точно налагодиться.
Еге ж, Хомо?

Продовження висвітлення природи системи.

(Цієї пісні не мало бути тут. Без неї дві сторони DOMB 2 завершувалися секунда в секунду.
Але зі скрипом на зубах довелося пожертвувати своєю любов'ю до симетрії заради розкриття контексту)

Там, де поле шумить,
Там, де птиця летить,
Там дочахує моя свободонька у свіженькій труні.

Подарунок мені і тобі.
Це подарувала країна моя.

Там, де гай доживає,
Де вже вирубали всі ліси,
Там моя мене рідна кохана чекає,
Настали такі в нас часи.
Поруч в труні.
Поруч в труні кохана моя.